Останнім часом в нашому повсякденному словнику все частіше стало вживатися  слово «герой».Хто ж гідний такого високого знання? По-перше,  той, хто не боїться  пожертвувати собою заради інших, по-друге, той, чиї шляхетні вчинки викликають захоплення, бо ці люди здатні відчувати  чужу біду, а своєю відповідальністю платять за чиюсь несправедливість.А ще героїзм виявляється за якихось надзвичайних умов та ситуацій.

   Ми, учні КЗО “ СШ №115” ДМР, можемо навести безліч прикладів вияву героїзму в далеких сивих часах, оповитих легендами, але все ж таки розповідаємо про наше сьогодення, про наших сучасників, яким долею було визначено стати героями.

    19 листопада 2018 року 45 школярів пройшли шляхами героїв: відвідали військову частину в 25 військово- повітряній бригаді в селищі Гвардійському, де зустрілися з командуванням та військовим складом. Юнаки спробували пережити моменти справжніх тренувань зі стрибків з парашутами: вдягали  комплект  із основного і запасного парашутів, відпрацьовували безпечні стрибки з естакади, на спеціальних тренажерах  відчули справжній політ і можливість маневрування. Ну а який юнак не мріяв потрапити на справжній БМП та БТР, не відчути себе в момент небезпеки рятівником світу! Тут хлопці  мали змогу пересвідчитися, що як би це не виглядало круто у фільмах, це все–таки страшно!

Але справжній катарсис пережили ми, учасники тематично-екскурсійного проекту, в музейному комплексі героїв АТО. Саме тут на нас дивилася війна широко розплющеними очима, коли ми бачили реалії нашого, на жаль, сьогодення: прошиті кулями дорожні знаки, що вказували назви колись мирних міст чи сіл, шматок заліза, привезений з Донецького аеропорту, який змушує стиснутись серце, скульптурна композиція, що символізує майбутню зустріч у мирному Донбасі воїна і врятованої дівчинки Яни, яка простягає йому яблуко, не залишає байдужими жодного бешкетника. Здавалося, що ніхто з нас не дихав під час перегляду фільму, який змусив відчути весь спектр емоцій – від страху до гордості - за тих звичайних хлопців, які в одну мить прийняли рішення не бути осторонь, а стати плечем до плеча в ім’я Батьківщини. Коли в залі ввімкнули світло, на очах глядачів блищали сльози – сльози справжніх людей, бо співчувати можуть люди з великим серцем.

    Особливі слова сьогодні хочеться сказати про нашого екскурсовода- Руслана, учасникабойових дій в зоні АТО. Це юнак, який, отримавши важке ураження очей, одужав, не озлобився, не оскаженів, не став винуватити всіх, хто продовжує жити мирним життям, який несе світло правди, справедливості серед звичайних школярів, котрим так хочеться знати, що в разі небезпеки їх є кому захистити, що майбутнім оборонцям рідного краю є на кого рівнятися, їм є поряд з ким стати.

     Ми вдячні організаторам проекту за емоції, за враження, які важко описати словами, ми змінилися внутрішньо, ми думаємо по-іншому, ми гордимось нашими героями!